Епітафія Ярошу

Дмитро Ярош склав з себе повноваження Провідника Правого Сектору. Якщо чесно, Ярош завжди був більш схожим на інструктора по "лісовим вишколам" (він й був ним) ніж лідера політичної сили. Фігури в кращому випадку другорядної.
Весь час, коли він знаходився на чолі організації, було видно, що він займає не своє місце на сцені. Йому все це діло було в тяжкість.  Публічність, незручні питання журналістів, камери, піар. Він не вмів красиво говорити як має вміти справжній політик, ефектно себе "подати", не мав потрібної харизми. А головне не отримував від цього насолоду.  Доки його серйозно не поранили, він весь час "ховався" від публічності подалі у АТО, на відміну від інших "комбатів", які ховались від АТО у Верховної Раді. Для Яроша публічність була страшніша за смерть. Останнім часом складалось враження, що він втомився від власної популярності, що для "професійного політика" та лідера політичної організації - річ неможлива, бо для таких це - звичне природне середовище.  Без сумнівів таку стрімку та шалену відомість, яку набув Ярош - людина "не звідки", після Майдану всього за якихось там пів року - можно було конвертувати набагато краще. Інші йдуть до цього роками. Більшість навіть не доходить. А йому все це "впало на голову" як побічний результат.
Будучи лідером радикальної революційної сили від нього постійно чекали "чогось такого" - радикального та революційного. А він весь час розчаровував. Тому його "вихід на пенсію" - своєчасний вчинок, у протилежному випадку "на пенсію" довелось би піти всьому Правому сектору. В організації дуже чітко визріла криза функції. У Правого Сектора наразі є чотири сценарію розвитку:

1. Стати в жорстку опозицію системі та продовжувати революцію
2. Стати "пристойної" політичною партією
3. Саморозпуск
4. Розкол на декілька автономних структур, як колись було з УНСО (найбільш вірогідний сценарій)
В усіх чотирьох випадках, Ярош - зайвий.